Кінець сезону в четвер

четвер ніби знак на дорозі стоїть

ступаємо крок від любові до завтра

міняти замучився маски свої

              настирний фантом

              і незримий співавтор

Львівянка Юлія-Ванда Мусаковська – представниця молодого покоління української літератури. Поетеса, прозаїк, перекладач.  Дебютна збірка поезій «На видих і на вдих» принесла поетесі звання лауреата п’яти конкурсів, а теперішня збірка здобула другу премію «Смолоскипа» 2010 року.

 Авторське визначення жанру «Масок» – гра на три дії з прологом, трьома інтермедіями та епілогом.  Аналогію з театром можна продовжити: комплекс актора – в чужій шкірі прожити хоч кілька миттєвостей іншого життя –  «коли всі належні ролі я відіграю». Процес «відігравання ролей» є головним у запропонованій моновиставі, де у кожному вірші представлено психологічні реінкарнації (думаю, самої авторки), що нагадують дітей багатоликого Протея (звісно, якщо  вони в нього були!). Ось деякі з них: «мисливиці руки / на тісто липке не ляжуть (...) жона народжувала діти / справляючись і з кіньми і з мечем (...) ти офеліє / мабуть / із тої когорти кобіт / що керують мужчинами / навіть глибоко з могили (...) у сповідальниці хижа мара ... мить – і лукавий пригорне (...) що втрачати розвінчаній королеві? / тільки волю (...)  прима в картоні вицвілих декорацій (...) дівчинка жонглює смолоскипами (...) розповніла панянка в запраному халаті (...)  але ж курві везе (...) лялька з роз’юшеною губою (...) смерть лише сон Алісо  (...) полонянка портового міста».

 Навзаєм, у головної акторки є  партнер, який теж має здібність змінюватися з урахуванням декорацій і відповідного  контексту театральної дії: «одягнеш корону блазня – пробачать усі (...) одинокий берсерк (воїн,  який у запалі битви не відчуває болю – Т. Д.) / посивілий провидець (...) викрадач секретів (...) мій капітане (...) хлопчику з аніме / пещений самураю... друже мій враже (...) сивочолий гуру (...) пілігрим (...) опальний генерал (...) горе-месія або герой-шмаркач (...) замурзаний вундеркінд».

Образна і ситуативна  екзотика –  необхідний елемент поетичної манери авторки, але вона, екзотика, не самоціль, а найповніший, оптимальний спосіб самовираження і  ставлення до буття, як до потреби гри; через неприхований, відвертий, очевидний відхід від реальности, поетеса  створює  світ, населений привидами уяви, котрі живуть за міфологічними законами первісної простоти і романтики. До речі, романтика прекрасно уживається зі сучасним прагматизмом , адже друге, гадаю, це – форма буття, а перше – головуючий стиль життя, в якому ці дві іпостасі нероздільні. Буває, поетеса частково відмовляється від маски зовнішньої, але не внутрішньої: майже за Оскаром Вайлдом – «Людина найменше може бути собою, коли говорить від свого імені. Дайте їй маску, і вона скаже вам правду».

Музика – друга мова поетичної інтонації Ю. Мусаковської. Кожен  рух  словесного ритму,  ніби рапсодійний потік, де літера – звук, а звук – літера: «у вимріяному вимірі де вимерли всі вогні: / лілейна   Ліліт королева усіх лоліт / рибка із кабаре бере тебе в свій вертоліт / верткі коси-кобри червона беретка стара / і ми гордо гортаємо небо вгорі згора- / ємо тремко в темряві зоріємо як зірки   (...) каравели вели на кару / кривавили на руках рови / з корінням себе вириваю (...) аж ряхтить од вирячених очей / півнячі бої опівночі / повні ночви що аж пече».  

Смілива асоціативність, парадоксальні зближення традиційно віддалених смислів і навіть порушення звичних логічних зв’язків, сміливе ламання лексичних канонів: «очі роззувши загоїш у кров коліна (...) неспокою їхнього нам не порушити (...) пора зітхань / які немов мурашки / повзуть по спинах  вгору  / ти відчуєш  / камінні їхні кроки».  

Передчуття, одкровення, породжені натхненням поетеси – непередбачувані істини, котрі можна сприймати як розвихрені метафоричні образи, наповнені парадоксальними асоціаціями та алюзіями, перенасичені сугестією та містикою. Але чи треба? Багаточисельні й незбагненні, вони, істини, по суті, спрямовані в бік оптимізму, адже бажане  набуває характеру такого, що здійснилося. Femina simplex – жінка, яка вона є – що означає шляхетну символічну формулу пошуків досконалого, піднесену алхімію, наближення до гармонії, до ідеалу.