КРАПЛЯ РОСИ З КАМЕНЮ

Література України, як і все європейське  красне письменство початку ХХІ століття  –  яскрава, різноманітна, багата на сміливі знахідки і відкриття. Сучасний літературний процес складний, суперечливий, конфліктний. Один за одним виходять  нові твори письменників старшого покоління. Дедалі  частіше на художній арені з’являються нові автори, твори яких викликають бурхливі й запеклі дискусії чи навіть скандали, нуртують громадську думку і нерідко епатують читача. Молоді письменники напружено шукають нових шляхів у літературі, гучно проголошують  маніфести, часто гостро полемізуючи як із письменниками-попередниками, так і між собою.  Отже,  літературний процес буяє!

            Запорізький письменник Григорій Лютий – поет, перекладач, автор семи книг, пісенника ( у творчому тандемі зі співаком і композитором Анатолієм Сердюком) написав роман у віршах ,,Мама-Марія», що спочатку був надрукований в українсько-російському літературно-художньому та громадсько-політичному часописі ,,Хортиця» (2007, № 6). Як образно-метафорично свідчить  автор, він ,,над цим романом працював не тільки останніх сім літ, а усе своє життя. Ще точніше – над ним працювало багато-багато поколінь моїхпредків». Умовно кажучи, образ твору в свідомості поета зародивсь у вигляді задуму-ідеї, своєрідної схеми асоціацій-настроїв, обарвленої певним чуттєвим тоном, тобто у вигляді узагальнених ідейно-емоційно-образних уявлень. Потім ця схема розгорнулася в часі, «матеріалізувалася», наповнилася конкретними поетичними образами-темами, набула відповідної форми, яку автор визначив доволі оригінально – роман-пісня. Для мене, фахового музиканта, поезія і музика – поняття невід’ємні. Складний світ почуттів і переживань, навколишнє життя природи я сприймаю саме через багатство і розмаїття музики і слова. Саме тому виникла велика спокуса аналізувати роман на прикладі інтерпретації (прочитування) музичного твору.

            Насамперед, пісня – це жанр ліричного роду, тому, наслідуючи пісню, роман має чіткий поетичний задум, сюжет, конкретний зміст, тобто  внутрішня цільність, об’єднана єдиним задумом. Композиція 200-сторінкового твору охоплює  багато пісень (я нарахувала їх 57!),  стилізованих під народні, (що видається неминучим у даному сюжеті), але, на мою думку, питання цим не вичерпане. Побудова роману нагадує своєрідний «сплав» художніх елементів (окрім пісні, про яку вже згадано): народної думи, поеми, героїчного епосу, баладної оповіді, фольклорних, казкових і фантастичних мотивів. Підсумовую: жанр  роману можна назвати синкретичним, тобто конструкція твору – це  складна система  взаємотяжінь, що впливають одне на одне на різних відстанях і з різною силою: стильових арок, що перехрещуються!

            Сюжетні події роману розгортаються у Гуляй-Полі на Запоріжжі в  часи батька Махна. За автором, ця місцевість є центром Всесвіту: ,,А над Гуляй-Полем світилися світи, // І Схід сіяв, як усмішка Господня», ,,Гуляй-Поле нам, гей, столицею!». Головна героїня, іменем якої названо роман, спочатку дівчинка-сирота, приймачка (дев’ятою дитиною у родині  Богдана, прозваного Батьком-Дзвоном). Завдяки ангельській вдачі та Божому дару співу вона волею поета стає уособленням Божої Матері, Матері українського народу, а життєвості й правдивості їй додають, напевно, риси рідної матері поета, а також матері Тараса Шевченка. Звичайно, про все це ми дізнаємося з тексту роману: ,,Тебе послухать сам Всевишній сходить // Мостом веселки… в душі до людей…; Од тих пісень Марійчиних і сліз… //  Пречисто так ставало на землі…// І розтавало царство Сатани… І храм вставав, як паска на Великдень…». У похилому віці Марія – прочанка Лаври: ,,Під час молитви стільки їй відкрилось… //  На ту ікону очі підняла…// Мов блискавка! … Це ж я ще юна. Господи, це ж я…». Фінал життя героїні трагічний – вона помирає на порозі власної домівки, ніхто її не впізнав, і нікому не потрібна: ,,Хиталася на краєчку безодні, // Шамшіла голосочком ковили: // Це я співала, слово це – моє…// Мої вони перед землею й небом…// Сусідський кіт знайшов її на ганку…// Душа десь раювала наостанку // Небесними стежками…».

У сюжеті твору задіяні інші герої: це вже згадуваний Богдан (Батько-Дзвін) із по-своєму трагічною долею; це Літописець – особлива форма вияву ставлення автора до зображуваного, особистісний коментар подій сюжету. На мій погляд, знахідкою поета є доповнення висловлювань Літописця одкровеннями Автора, своєрідне втілення авторського alter ego, де поет Григорій Лютий присутній власною персоною! Ставити крапку над ,,і» треба тільки самому! ,,… Над літописцем небо і Господь…// І лиш перо біліє, як вітрило…; …Він щоночі писав, і під ранок палив, // І затоптував попелом рану…». Епізодично виникають інші  дійові особи. Хочу відзначити,  що у змалюванні портретів  героїв, із як реального, так і нереального світів, поет постає глибоким та тонким психологом.

            Особливе пошанування викликає поетичне слово Григорія Лютого. Задіяна багатошарова система виразових засобів, що охоплює механізми натхнення та інтуїтивного осяяння, мислення і,  водночас, інтелектуальність, глибоку емоційність та високу активність: епітети, порівняння, метафори: ,,степу сонячні оргАни; у цій наплаканій красі; Варю собі куліш – із каменів аж чорних // З тяжких своїх думок – із болю і прощень; Дорога, схожа на міраж; Немов ворота в небо – дві тополі; Вовками он оскалило степи; Мов ієрогліф – чапля над водою; Через сон за обрієм  сонця мак»; звукопис (асонанси, алітерації): ,,Ці шелести, ці шепоти століть; Білі бджоли і біль; Обіцяло, манило нас манною // Обернулось, одкрилось оманою; ,, Коло Тиші Притишанчик // Притишинькнувся, принишкнув»; поетичні перли: ,,Оголились поля, наче аркуші нотні, –  ріллею…// Що звучало й цвіло – відлетіло за обрій кудись…// Тільки грак-диригент неприкаяно ходить межею, – // Загубив свою паличку й сам без музик загубивсь…»,  ,, Ховалось сонце в річки за губою // Дзеркальні води витер зоревій. // Здавалось, зблисне загадка любові // Й лице Творця проявиться на ній…»; пісні: Над рікою життя мого, // Над рікою життя  //  Білі гуси із вирію  // Вже додому летять…»

Багатство мови поета викликає у мене асоціації з оркестровою партитурою! І як у високопрофесійного диригента кожен інструмент має  свого часу своє соло, так і в романі: залежно від конкретного завдання окремі компоненти комплексно-поетичного образу, потрапляючи щоразу у ніби  ,,фокус» уваги, стають панівними, а потім редукуються  і делікатно «згортаються», поступаючись місцем іншим. Колоритно подані жанрові сцени,  вкраплення у сюжет: весілля, толока, гуляння, поминки. Мені особливо припала до душі риболовля!

Зауваг небагато, але вони є. На мою думку неупередженого читача, заглиблення у народні традиції інколи на шкоду художньо-естетичному враженню, бо виглядає трохи наївно-прозаїчно, моментами  банально. Увагу втомлює дещо одноманітна версифікація пісенних текстів, навіть виникає певний парадокс – майже кожна пісня окремо – шедевр, а коли читаєш далі й далі, впадає в око (а скоріш, у вухо) перебір із використанням пестливо-здрібнювальної лексики: позитив блідне, а недоліки увиразнюються.

Я впевнена, що новий роман у віршах  Григорія Лютого ,,Мама-Марія» стане об’єктом гарячих дискусій, завзятої полеміки, боротьби думок, поглядів, різних художньо-естетичних платформ. І, попри все, зв’язок поета з народними традиціями залишається органічним та нерозривним. У моїх судженнях нема протиріччя. Навпаки,  вважаю, що, звернувшись до нової для себе поетичної форми, автор блискуче впорався з цим складним завданням. А досконалість тому й досконалість, що, досягаючи її, треба віддати життя!  Послухаймо  автора: ,,Є межа досконалості. Йди. //  Лиш за нею являється Боже. //  Тільки той, хто дістався туди, // Заперечити Істині зможе».

        Побажаю поетові Григорієві Лютому подолання нових  вершин, натхнення і творчої фантазії, відкриттів та досягнень на обраному шляху до омріяної  досконалості!