ПАНОРАМА СУЧАСНОГО ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ
Письменник Володимир Даниленко відомий як нетрадиційний осмислювач творчості українських письменників покоління після шістдесятників.
У 2007 році на всеукраїнській книжковій виставці, присвяченій Дню Незалежності України, прозаїк був відзначений дипломом «Краща прозова книжка року» за роман «Сон із дзьоба стрижа». В. Даниленко є автором ідеї та засновником літературних конкурсів «Золотий бабай», «Коронація слова», укладачем антологій сучасної української прози, організатором театру сатири «Політичний вертеп», що були успішними проектами і мали медійний розголос. Його нова книга «Лісоруб у пустелі», що вийшла друком у видавництві «Академвидав», – оригінальні спостереження автора за сучасним літературним процесом. Героєм книжки, про яку йдеться, є сучасний український письменник, затінений політикою та шоу-бізнесом.
Прогрес у літературі – це завжди зміна літературних парадигм, зміна систем світобачення. Критик демонструє чільні риси художньої зрілості – майстерне конструювання літературного процесу, постановка і дослідження, оригінальність концептуальних поглядів на найновіші та найскладніші явища літературної дійсності, нетиражування якось раз вдало віднайденого. Особливо цінним є наявність власної позиції поряд із фаховою цікавістю до різних типів мислення, ставлення до літературного процесу не тільки як до низки втрат, але й як до ряду набутків, самообмеження задля увиразнення творчих досягнень інших письменників, іронія та самоіронія, принципова відмова від самореклами. Наведений перелік можна скорегувати, або доповнити, але як робочий інструмент – гостра сокира для лісоруба – він допомагає визначити шуканий феномен.
«Лісоруб у пустелі» – розповідь про те, що відбулося в українській літературі після шістдесятників. Ця книга аналізує найпомітніші явища української літератури 80 – 90-х років ХХ ст. і початку ХХІ ст. в контексті тенденцій світової літератури. Чому за основу взято саме цей період? Критик пояснює: сімдесятники стали першим поколінням, яке принципово не сприйняло ідеологію шістдесятників і дало якісно іншу літературу, що у своїх кращих зразках вже не вірила в ідеологію, вважаючи літературу самодостатнім явищем.
Ця книга – не монографія, і не докторська дисертація (хоча, як на мене, цілком може бути нею – Т. Д.), а неупереджений погляд зсередини літературної кухні. Читаючи цю книжку, розумієш, що панорама сучасної української літератури – це яскрава мозаїчна картина, котра не обмежується десятком найчастіше згадуваних імен, а український письменник – один із найзагадковіших феноменів нашого часу. У ній названо не менше півсотні конкурентоздатних авторів, які репрезентують регіональні літературні школи та впливові видавництва, зокрема: «Фоліо» (м. Харків), «Факт», «Академвидав» (обидва м. Київ), «Кальварія», «Піраміда» (обидва м. Львів).
У культурно-самодостатніх країнах професійна критика зосереджена в масових виданнях, де журналісти оглядають новинки книжкового ринку, ведуть хіт-паради видань, таким чином, впливаючи на формування читацького смаку і, відповідно, попиту. Щодо нашої держави, присуд письменника безжально-суворий: «В Україні немає критики, здатної почути новий голос письменника (…) щороку з’являються нові автори, та все написане ними зникає, як вода в Сахарі». І ще неупереджено-сміливе твердження критика: «Українська література, яка століттями несла державницький пафос, за незалежності відчула, що таке байдужість держави (…) розвивається не завдяки, а всупереч державній політиці».
Погляд автора на літературний процес не обтяжений канонічністю. Його мислення не закомплексоване, часто-густо парадоксальне. Письменник використовує факти як творчого, так і особистого життя письменників разом із буттям суспільства в період, що розглядається. Коло питань, що цікавлять критика, вельми широке: від традиційної літературознавчої аналітики до складання рейтингового листа п’ятидесяти найкращих сучасних українських поетів, прозаїків, драматургів. Тернополянам цікаво буде дізнатися, що до їх числа потрапили тернопільські письменники: поети Борис Щавурський, Василь Махно, Мар’яна Савка (починала в Тернополі, тепер у Львові), прозаїки Олександр Вільчинський, Анатолій Дністровий, драматург Василь Фольварочний (працював у Тернополі). А глава, що має назву «Тридцять вузликів на пам'ять сучасному українському письменнику» може слугувати за вранішню молитву кожному, хто присвятив своє життя служінню Слову!
Критична парадигма Володимира Даниленка, як, зрештою, і будь-яка модель, змальовує певну абстракцію. Можна з нею погоджуватися, можна сперечатися, або зовсім не сприймати. Але не можна заперечити: перед нами – володар непересічного авторського голосу, і свого свідомо непоступливого кредо: DIXI – я сказав і стою на тому! Це робить книгу критика Володимира Даниленка «Лісоруб у пустелі» цінною не тільки для філологів і фахових критиків, а й для всіх, хто цікавиться літературним процесом, психологією творчості, розмаїттям аспектів життя українських письменників.