Поетичний камертон Лесі Романчук

Тернополянка Леся Романчук відома в Україні насамперед як успішний прозаїк, у творчому доробку якого майже два десятка романів, котрі вельми подобаються читачам. Але сьогодні мова піде про Лесю Романчук – поетесу. Дозволю собі маленький спогад. Я познайомилася з її віршами  у далекому 1992 році, коли на зорі Незалежності нашої держави Тернопілля забуяло творчим життям, почали виходити журнали, альманахи, збірки поезій та прози  заборонених письменників тощо. Серед тодішнього розмаїття у м. Крем’янці молоді й гонорові І. Потій, П. Сорока та інші  започаткували скромний часопис «Курінь». Зовні непрезентабельний, на поганому папері, він був для нас, початківців, наймилішим, адже друкував наші «ґеніальні» опуси! Саме у цьому альманасі знайшлась  поетична перлинка, що з часом  у моїй пам’яті не потьмяніла: «Ми заблукали уночі // У лабіринті темних вулиць. // І навіть зорі не почули, // Про що шепочуть нам дощі. // Нам все одно, куди іти, //  Долоню гріючи в долоні. // Блукати б вік повз вікна сонні // І свого дому не знайти».

 Збірка поезій «На ноті ЛЮ» – сьома у поетичному доробку Л. Романчук.  Але спочатку – необхідна довідка. Камертон – це невеличкий портативний прибор (за формою – вилочка),  і якщо по ньому легенько вдарити, він точно і ясно видає звук «ля» першої октави. Цей нехитрий інструмент  застосовується у виконавській практиці для настроювання музичних інструментів, тобто служить еталоном чистоти звучання.

Саме про камертон я  згадала найперше, коли прочитала цю збірку. Книжка ориґінально побудована, назви розділів чітко налаштовують читача на відповідний настрій:  «На нотах ДЕ – МИ», «На ноті ЛЮ», «На ноті РУ», «На ноті Нету».  Назва – це код, сигнал, формула, формула любові-кохання, якщо хочете.   У ліричних  строфах Л. Романчук – прірва ніжності й пристрасті, а також, печалі, збентеження, співчуття, полум’яності серця і високості духу.

Мистецво, і насамперед, поезія, мають прямий стосунок до онтологічних цінностей людського життя – радості й горю, віри й зневіри, і хоча життя і вірші не завжди одне й теж, у творах Л. Романчук є те, що робить їх сучасними сьогодні, і зробить, я впевнена, сучасними завтра. Тонкий психоаналіз, вроджене, гадаю, вміння навіювати читачеві відповідний емоційний стан, втілення місії порятунку – ці якості, на мою думку, визначають суть поезії Л. Романчук..

Живі спостереження письменниці, котрі підживлені «ниткою родинної памяті» (М. Іващук), це доволі цікавий щоденник оман і осяянь української інтеліґентки, яка має свій погляд на все, що її, і нас, оточує, позиціонує себе як митець національної традиції. Правдиве патріотичне і релігійне виховання посприяло її духовному гартові. Мудрі поетичні сентенції Лесі Романчук вартують щедрого цитування: «У цьому світі сонця і пітьми, // Де кров – мередіанами, а полюс // Обмерз брехнею, наче й досі ми // Благаєм айсберґ, аби відкололась // Хоч крихта благодаті».     

Поетеса пише природною, органічною мовою, працює зі словом виважено, точно й ощадливо. Лексика збірки містить небагато пишнобарвних, мальовничих тропів, –  текстам авторки більше притаманне ніжне прямоговоріння. Світла  туга за потрібним словом, простота і щирість безкінечного пізнання різноманітності світу пророщує у читацьких душах зерно добротворної енерґетики ЛЮ-бові.

Випаде нам зустрічі полин чи ні,

Та усе, усе невипадково.

Ми з тобою вічністю повінчані,

Як у пісні музика і слово.