Заручений з бджолою

               Заручений з бджолою

Максим Розумний. Багрянолиці: Поезії. – Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2009.–136 с.

            Молоді багрянолиці

           на заріз ведуть телицю

 Один з яскравих київських поетів-дев’яностиків Максим Розумний займається наукою, політикою, державним будівництвом, у творчому доробку близько 100 наукових публікацій з гуманітарних і суспільнознавчих питань.  

             Збірку, про яку мова,  складено з чотирьох розділів (автор називає їх книгами): «Мандрівні легіони», «Сад бажань», «Містерії», «Речення», до яких увійшли вірші, написані у різні роки. Пошук інших емоцій, іншої естетики, переможне потрясіння оновлення,  індивідуальний поворот до справжності та пропозиція нової культурної перспективи – показова симптоматика покоління, що вибухнуло після зламу радянської системи.

  М. Розумний не ідеалізує життя, він його аналізує. У погляді науковця-прагматика, котрий бачить недовершеність і недосконалість Божого творіння – людини, парадоксально поєднані ірраціональність мислення  із логікою, що межує з інтуїцією. Це своєрідна філософія буття сучасного покоління, яке не погоджується з наявним наповненням свого життя і прагне ідеального, хоча відчуває, що даремно. Для цього покоління, і для автора,  існує тільки суб’єктивний досвід, як єдина можлива реальність, що має цінність.

            У поетичній творчості М. Розумного відчувається науковець: знання і правда у прямому стосунку до реального існування превалють над усім, що тому мало би передувати. Відтак, поетичні візії на кшталт: руїна, калина, країна, мова солов’їна і решта всіма улюблених, але забембаних до непристойності образів та метафор, у М. Розумного нема і бути не може, адже формально-логічний момент його поетичного дослідження доступний лише посвяченим, котрі вивищуються  над соціальною природою етики й моралі.  

 Поет сповідує езотеричну ієрархію цінностей.  Приховані й таємні знання, що накопичені українським народом упродовж віків, автор використовує як принцип пізнання насамперед самого себе, а відтак пояснення таїнств навколишнього світу. Не випадково один із розділів збірки називається «Містерії», а цикли поезій («Веснянки», «Буддизм у Києві», «Очікування Ольги») сягають первісних магічних обрядів, повязаних із таємними культами страждання, смерті, відродження. Тут панує стихія балаганного свята, яке наслідує язичницькі обрядові традиції з характерними рисами зниження та профанації сакральних ритуалів, фамільярності та грубуватої непристойності.

           З дзвіниці блазень голосно повчав:

            кожен має свій кінець,

           є мотузка, є свинець,

            любка є і пива кварта,

           доля наша дулі варта (підкреслення моє – Т. Д.)

           Відповідно лексика М. Розумного деколи прагматична до банальності, (кранти, стопка, привокзальна чайна, зім’ятий долар, не кльово, аеробіка-еротика, життя велике, як батон). Навіть жорсткі зіткнення голосних, котрі не властиві українській мові,  ( пливУ У молоці // У біломУ У   мороці)  підкреслюють самодостатню образну систему, яку вибудовує автор.

Окремі вірші («Рахманський великдень», «Ольга», «Купала», «Київ», «Слово Саваота», «День Перуна») – це маленькі вистави, де панує дух повернення до язичницьких містерій, коли між людиною і природою нічого і нікого не було, тобто людство, пройшовши крізь цивілізаційне пекло, не має іншого шляху, як вернутися «на круги своя»:«Пора збирати блекоту // і смакувати гіркоту (...) Майданом править зграя бісенят, // блискучі очі, кручені хвости». Звідси сталі настрої безнадії, втрат і непоправних вчинків: «і висихають очі // як всихають ріки // і в жерло Сонця боляче дивиться, // і багряніють лиця (...) І знов у панцирі закута наша совість, // і кам’яніють щелепи натомість». Мотив великої самотності – один із головних у збірці: «Нема нічого, // тільки світ і я» – декларує поет.

 Апокаліпсис, що гряде, у віршах М. Розумного звучить постійно. Поет передчуває кінечність світу і покірно погоджується з цим: «благословенна будь-яка кінечність».        Приваблює філософічність і пророчість поетичних рядків Максима Розумного: « Гірке на смак життя однаково лишається життям (...) Влучила ще одна блискавка, // Якщо зупинюся, то стану розчахнутим деревом (...) Знов день, // але це буде тільки завтра».