Зміна оптики
Київський письменник Антон Кушнір є дипломантом літературного конкурсу «Коронація слова – 2011». Цитата з видавничої анотації: «історія про молодих людей, які дорослішали в буремні 90-ті, а тепер відвойовують для себе життєвий простір у рідному місті». Яким чином відвойовує? Саме про це йдеться у романі. Це розповідь про покоління, котре живе в соціумі, але не бажає дотримуватись загальних правил. Це розповідь про пошуки себе у собі, пошуки контактів у середовищі, де ідея вчинити недозволене знаходить розуміння й підтримку. Герої твору – молоді люди без минулого, їхнє майбутнє теж не промальовується. Має значення тільки тут і тепер. Кілька штрихів до портрету головного героя – журналіста Майка: «Коли я в навушниках, світ навколо схожий на відеокліп. Мені так легше сприймати цю реальність і персонажів, які її населяють. Мені так легше їх розуміти. Мені так легше їх любити – героїв мого відокліпу. Мені так легше у них вірити (...) Коли незнайома дівчина так лежить у твоєму ліжку, у неї майже неможливо не закохатися. Правда, я не вірю в кохання з першого погляду. І навіть з першого сексу». Скептичне ставлення, а головне – небажання сприймати зужіті істини, не заважає готовності до жарту: ««Загальнонаціональне свято – вечір пятниці – буде тільки завтра, але цей один вже почав до нього гідно готуватися (...) Туалети – єдина теріторія приватності, яка залишилася».
Механізм анонімного та всюдисущого насилля, алогізм буденності міста, як простору спільного існування, не влаштовує молодих, їм відчутно бракує гострих відчуттів, романтики. Герої роману через неприйняття і заперечення соціальних реалій, стають на шлях екстремальних розваг, знаходячи, як для себе, цікаве рішення – створення угрупування urban strike. Це – бунт, але не як дрібне хуліганство, а з творчим підходом перформансу, що безпосередньо пов’язано з фантазіями, мріями, виявом недозволених із точки зору пересічного суспільства, емоцій
Перформанс (це щось на зразок театралізованого дійства, нібито гра, та правила визначають ті, хто грає) – нова метафора театральності нашої абсурдної реальності. Молоді друзі ліквідовують нісенітні реклами на білбордах, організовують протестні акції проти нездорової їжі у фаст-фуді та проти паркування авто на тротуарі, з ризиком для життя фестивалять уночі в руїнах. За декорації слугує обличчя міста, тільки з іншого, незнайомого багатьом боку: підземна каналізація, залізниця, міст, високовольтна опора ЛЕП, захаращені горища й проламані дахи, закинуті будівлі й безлюдні вулички, де час ніби законсервовано. Урбаністичні описи a la Кафка постають не життєвою, а метафізичною реальністю, розповідь автора фіксує їх із повнотою свідчення: «Невисокі будинки – до чотирьох-пяти поверхів, відбита цегла, що так і лежить під вікнами, іржаві огорожі балконів... дощові труби, відламані ще на верхніх поверхах... Стіни розмальовані вицвілими і переважно нікудишніми графіті, двері в підвали зірвані... Частина будинків стоять порожні, із забитими товстою фанерою вікнами та двома грубими дошками навхрест на дверях».
Зв’язок персонажів із мегаполісом містичний і повний протиріч – любов-ненависть, а чи ненависть-любов? Це – небажання втрачати миті життя, що дарують граничні відчуття ейфорії, коли, приймаючи радикальне рішення, долаєш свій страх. Важливу роль грає контекст довіри та сповідування психології вірності ідеї нонконформізму. Звичними постають раніше табуйовані реалії, поняття, сленг; музика, як невербальна модель комунікації, як ідеальний засіб заміни спілкування з оточенням: «З часом потреба в музиці стала суто фізіологічною – одягав навушники і викручував звук на максимум, щоб тиск на черепну коробку був максимальний, щоб там не залишалось місця для голосів, для істерики, для психозу, для думок про безцільне циркулювання тебе як кровяного тільця по двох колах обігу – п’ятиденному робочому тижню із жорстким графіком...».
«Втомившись від усього, що було, і з втомою очікуючи те, що буде» – цитата зі щоденника Ф. Кафки добре формулює моє відчуття протестного іміджу покоління, що розпочало ХХІ століття. Чи можна його впізнати за «образом і подібністю», створених уявою письменника Антона Кушніра?
Загублене? Дивне? Революційне?