Метроном

Дігай Тетяна. Метроном: Рецензії на твори сучасної української прози та поезії. – Тернопіль. Воля, 2008. – 92 с.

 ВІД АВТОРА

   Аксіома: літературний твір не існує поза суспільством. Письменника протягом усього його життя ,,терзає голод оцінки» (за Яном Парандовським). Те, що він визнає за собою сам, ніколи його не задовольнить, йому потрібні оцінки збоку. Критика є частиною літератури, але частиною залежною, оскільки вона (література) є для неї матеріалом. Критика досліджує літературу, пояснює й оцінює її ( термін к р и т и к а походить від krenein – із німецької – судити).

   Ми звикли, що рецензії пишуть об’єктивно, зважено і… тенденційно. Але критик, на мою думку, має бути й суб’єктивним, хоча, ніде правди діти – чим більше науковими, чіткими та влучними будуть його аргументи, тим краще для справи.

    Мої рецензії – це імпресії-враження, отримані від безпосереднього спілкування з художніми творами, в мене панують тенденції ігрові, мінливі, вибагливо-примхливі, і так звана об’єктивність втрачає важку словесну оболонку, це – вільна думка, органічно висловлена вільним словом – жанр суб’єктивних нотаток.

    Мої ,,мандри» книжками – перевірений літературний спосіб осягнення світу та людей, я шукаю в літературних творах співзвуччя, гармонії, високого морального потенціалу.

    Не претендую на всеохопне дослідження текстів сучасної української літератури, на істину в останній інстанції, яка, на мою думку, взагалі неможлива в розмові про творчість. Хочу лише порушити проблему ,,якості» літературного твору, а саме: літературний твір має бути передусім прекрасним мовним явищем. Тому звертаю увагу на характерні особливості словника, вживання тропів, діалектизмів, сленгу, або ж свідоме уникання всього цього. Розмірковую, роздивляюсь і так, і сяк, визначаю, наскільки цей текст оригінальний, актуальний, привабливий, а чи бува не фальшиві глибини переді мною. Вільно чи невільно, задаю собі питання – а що, власне, нового сказав автор, хоча, давно відомо, що все нове – тільки добре забуте старе. І тут постає питання наслідування, або й вторинності, що теж, на мій погляд, є помітною вадою молодих письменників, хоча, як правило, в своїх висновках не переоцінюю письменників популярних, не вважаю їх вершиною мудрості.

    Розумію, що літературне життя – це поле битви, змагання і ризику, тому намагаюсь уникати всіляких натяків, що перебувають за гранню літератури. Усвідомлюю, що письменники рідко бувають задоволені критикою, а критика, в свою чергу, пояснює це їхньою надмірною зарозумілістю. Досвід і художня інтуїція допомагають мені уникати ,,дуельних» ситуацій. Критик-ідеал – образ, який вартий опису будь-кого з великих майстрів минулого!

    Книжки на зразок цієї, власне кажучи, ніколи не завершуються. Складені з авторських спостережень, роздумів і рефлексій, розставлення знаків оклику від захоплення, ,,виловлювання» різноманітних недоліків, вони завжди мають широке поле для нових думок, висновків і прогнозів.