Кароліно-Бугаз. Вересень 2010.

Я вижу грустные, торжественные сны...
Где в поздних сумерках грустнее и напевней
Звучат пустынные гекзаметры волны. 

Максиміліан Волошин

Збігає час,
та мить боронить мить.
Нема печалі, і нема зневіри. 
Душа відпрагла. Серце не щемить. 
А мудрий усміх Господа в ефірі
задавнені рубці болючих криз
загоює. 
Попереду – дорога
пустельна, бо не треба там нікого.
Допіру схлипи хвиль й солоний бриз
уявлюють з очікуваних сліз
прозору тінь сумуючого Бога.