ХАРКІВСЬКИЙ СЛЕМ-ЛІДЕР АРТЕМ ПОЛЕЖАКА У ТЕРНОПОЛІ.

29 листопада цього року в тернопільському арт-барі «Коза» відбувся сольний виступ 32-річного харківського поета-слемера Артема Полежаки. Слем – це естрадна література. Слем-рух прийшов до нас із США, де вперше відбувся літературний турнір, під час котрого декламувалися вірші. Характерними ознаками слему є провокація, епатаж. В Україні з 2006 року проводяться чемпіонати зі слему, організує їх мистецьке об’єднання «Остання барикада».

 Зустріч у Тернополі відбулася за сприяння директора Арт-клубу «Коза» Сергія Смерчинського, модератора зустрічі – поета Юрія Завадського.

 Ведучий вечора Григорій Семенчук представив Артема Полежаку як незаперечного лідера українського слему, як просвітителя нашої епохи, як зваблювача дівчат, назвав його доктором «зло» української поезії, що сповідує правило трьох П – поет пубертатного періоду (зі словника іншомовних слів: пубертатний – період статевого визрівання). Гість із таким популярним іміджем додав, що пише і, відповідно, виступає, двома мовами – українською і російською, і що в його віршах є трошки лірики, трошки драми і навіть трагедії, все інше – стьоб, іронія.

 На початку свого виступу поет запропонував розслабитись і взяти пива, бо «поки п’єш вранішню каву, а ввечері п’єш міцніше – привід крокує по світу, привід Барака Абами» – лякав нас поет! Потім пішли історії з життя – «Опять в Москве», риторичні питання – «отчего так часто стали сниться степи, ковыли-полыни, да степной бурьян», майже інтимні зізнання – «як пройшли останні вибори в парламент, дуже часто сниться, ніби я канап». Спритний ведучий вечора відразу ж запитав: «Як ти думаєш, Артеме, як би ти балотувався в президенти, чи підтримав би тебе народ, як би замість політичних промов ти б читав свої вірші?» на що не менш спритний слемер відповів: «Підтримав би, бо у мене є спеціальна універсальна програма, що підійде до будь-якої партії!», й одразу це прозвучало: «Призывное» – в это трудное время, товарищи, сколько можно терпеть» – ну, і далі таке подібне. Пожалівся, що після озвучення цього тексту став «невпускаемым» на поетичні збіговиська, бо росіяни обурилися – провокація!

 На питання ведучого, а чи період «трьох П» (нагадую: період статевого дозрівання – Т. Д.) означає для поета Артема Полежаки ще й дозрівання поетичне? – Артем Полежака відповів так: «я завжди молодий, мене влаштовує така роль – поет-просексуаліст». Ого! – це вигукнув ведучий Грицько Семенчук.

 «...історія наших стосунків вчить, що вона нічому не вчить...  історію наших стосунків не можна читати без брому» – най вибачає шановний гість, але ці афоризми – перефразований плагіат (В. Винниченко: українську історію не можна читати без брому).

 «...і все ж таки треба було почекати трамваю» – це вже, напевно, своє, виболене!

 Хочу зазначити, що різна поезія цього вечора й сприймалася по-різному. Епатажні й «стьобані» вірші особливо подобалися тим членам клубу, що вже встигли підігріти себе добрим пивом. Таким глядаче-слухачам, зазвичай, подобається усе, що не покажи й не розкажи! Аудиторія молодіжна сприймала ці відвертості стриманіше, ніж мало би бути,  навіть дещо ніби соромлячись. Але театральні перевтілення, що свідчили про добре відпрацьовані засоби впливу на публіку, безперечно, діяли безвідмовно, ну, майже безвідмовно. А ще звучала направду справжня поезія, наприклад: «Стривай, авіаторе», де були блискучі поетичні строфи:

 Там, в небесних польотах, так споконвіку підмічено,

 виглядають досить примарно добро і зло…

 …З небесних польотів, так споконвіку ведеться,

 повертаються, зазвичай, всі, або ніхто…

 Всім присутнім, як своєчасно сказав ведучий, цікаво не тільки те, який Артем Полежака тепер-і-тут, а який поет в душі, на що Артем відповів завчено-звично: «Я люблю читати вірші Артема Полежаки, Я захоплююсь поезією Артема Полежаки, а яким я є, скаже мій наступний вірш» і продекламував вірш «о чистой любви» – «от размеров ничо не зависит», тобто, відповіді, як такої, він уникнув. Наостанок вечора поет читав трошки лірики, де справді зблискувала справжня поезія.

 Відомий поет Сергій Пантюк, сам неабиякий артист (у розумінні читання своїх поезій на публіці) вважає, що слемерський рух – явище минуче, доки воно нове – цікавить, а далі… Дозволю собі додати дрібку своїх безпосередніх вражень: слем як мистецтво потребує не тільки молодих слухачів, але й молодих виконавців, віком до 20-ти, максимум, 25-ти.

   Напевно, час змінювати імідж?

http://www.youtube.com/watch?v=XZqEGitlp7c