Дзеркало
Рецензії.Літературні портрети.Літературознавчі есе.
Книжку склали 45 різних за жанром критичних статей.
Серед них «мобільні» відгуки на найновіші книги поетів (В. Кикоть, Ю. Завадський, І. Павлюк, Я. Павуляк, Г. Осадко, Н. Степула, Н. Пасічник та інші), прозаїків (Г. Вдовиченко, В. Гук, Люко Дашвар, Ю. Камаєв, М. Кідрук, Л. Різник, Є. Положій та інші), літературні портрети сучасників різних поколінь – Г. Білоус, В. Кашка, П. Гнида; грунтовні розвідки-роздуми над творчістю класиків «розстріляного відродження» (Д. Фальківській, М. Хвильовий), і навіть присутня критика на критика В. Даниленка.
У передньому слові головний редактор літературно-критичного часопису «Київська Русь», лауреат Шевченківської премії Дмитро Стус, зокрема, зазначив: «Цією книжкою Тетяна Дігай структурує процес, стаючи в один ряд з тими, хто так само як і вона вважає, що й «один у полі воїн», що зусилля поодиноких диваків потрібні, що в якомусь ще невідомому році, саме критична книжка – вибір критика – допоможе комусь віднайти той літературний текст, за яким і складатиметься уявлення про нас усіх... І скажіть після цього, що праця критика геть невдячна, навіть коли нікому ніби й не потрібна».
Незбагненна ситуація. З одного боку цілковита байдужість керівних нікчем до культури взагалі і до літературного процесу зокрема, з іншого – не перевелись яскраві особистості, для яких красне письменство сьогодення є предметом зацікавленого і прискіпливого вивчення. Це свідчить про те, що попри всі негаразди під суцільним шаром меркантилізму і всезагальної суспільної апатії жевріє справжнє інтелектуальне життя, яке наполегливо торує дорогу до збайдужілих сердець сучасників. Тетяна Дігай – Данко нашої літератури. Схиляю перед нею голову!
Пане Володимире, щиро дякую за добре слово про мою робітню!
А мій чоловік жартує: "Від твоєї забави – одні збитки", бо дійсно, щорічно купляю до сотні книжок. Але люблю свою справу і прагну досконалості. Якщо це помітно, то я щаслива людина!
З повагою Т. Д.