З психологізмом в сучасній українській літературі - біда...
Причин тому, на мою думку, існує кілька. Перша - в ставленні до психології (галузі знання про душевне життя людини). Попри те, що психологія - доволі поширене зацікавлення, академічною чи прикладною психогією насправді мало хто з авторів цікавиться. Це письменники двадцятих років, той же Підмогильний, Домонтович (Петров) чи Микола Хвильовий, штудіювали праці Зігмунда Фройда. Звичайно, необов"язково так чітко дотримуватися якого-небудь психологічного вчення, як Підмогильний дотримувався психоаналізу, але в дуже багатьох нинішніх авторів, як на мене, відсутній будь-який інструментарій для того, щоб зібрати й правильно використати ті чи інші психологічні спостереження. Наприклад, в книжці Ірен Роздобудько "Все, що я хотіла сьогодні" звалено в купу доволі стереотипні уявлення про таку річ, як самооцінка особистості. В результаті вийшло, що героїні із загалом низькою самооцінкою приписано уявлення і дії для людини з нормальною і високою самооцінкою - тут як мінімум потрібна належна деталізація, розкриття мотивації - чому людина вчиняє так, як зазвичай не робить, і думає так, а не так, як завжди. В той час для того, щоб розібратися із явищем самооцінки, достатньо навіть науково-популярних книжок із вікової та психологічної психології (бо формується вона в дитинстві).